Ну що тут можна сказати… Пік і епік. Чудова інтимна розмова, на даху. 

Якби особисто у мене була можливість, я б про життя на даху тільки б і говорив. 

І на лоні тієї файної природи і чудового всесвіту, який своєю дійсністю стверджує життя і кайф існування, персонажі обговорюють не що інше, як зникнення і "смерть". 

Особисто мені найбільше сподобалась дискусія про межі між реальним і уявним. Який закручує трошки між собою реальну хард дискусію про межі реального з реалістичної філософської парадигми і милу, можливо для хейтерів примітивну, однак, як на мене, дуже вітальну і життєствердну позицію про "реальність" - як твій суб'єктивний конструкт, де "розмови з нею є більш реальними ніж буденна реальність дороги на роботу". Де якість пережитого не вимірюється об'єктивними параметрами. Якщо людина щиро вірить у реальність чогось — це робить це щось реальним. І тут можна було б згадати філософські концепції і Бергсона і Дюї, але в контексті цього твору я думаю це є зайвим. Адже для цього реального не потрібні хард концепти, щоб додавати "реальності". Її вже достатньо — більше не треба. Бо автор так вирішив, а я довірився і повірив. 

Обране рішення — зникнення замість смерті — є надзвичайно вдалим творчим вибором, знову ж в контексті цієї розмови.  Смерть несе за собою культурно-історичні конотації, страх, ритуальність, матеріалістичне розчинення з хробаками там і тд. Зникнення — нейтральніше, майже математичне поняття. Героїня не помирає — вона перестає існувати, і це сприймається не як трагедія, а як завершення головоломки: «Як пазл зібрався», а остання фраза героїні — «просто не забувай, про що забула я» — залишається загадковою, але читається як заповіт: пам'ятай про те, що насправді важливо, навіть коли мене не буде.

В завершення є сенс трохи поговорити про візуал і стиль. 

Але тут все і так зрозуміло, окрім того я не сильно вмію в красиві епітети. Арт неймовірний, супер епічно-пафосний — величний, що звичайно чудово доповнює історію. 

Рішення з діалогами круте. Коли у тебе є обмеження — воно і провокує таку собі "гру" з усіма елементами, які і призводять до таких прикольних рішень. 

Чудова історія зі своїм унікальним стилем, який можливо зайде не всім на перший погляд, але найголовніше, як на мене! Немає значення зрозуміло чи ні. Немає значення красиво чи ні. 

Найголовніше, особисто для мене — було цікаво і захопливо. Історія викликала у мене і купу думок і емоції, що захотілось її перечитати. 

Після чого я власне відгук і написав. 

Дякую за цю історію!!!!  

Вирішив нарешті після стріму Олега (поки його жере попутник у вагоні-купе), і...

Чорт, це сильно.

Просто мені навіть майже ні до чого докопатися - це приємна, дивна та гарно написана розмова з не менш гарним візуалом та чудовою музикою. Єдине що - в силу досить обмеженої палітри, я б попросив програміста задуматися після джему над можливістю міняти кольорові схеми - як наприклад було у Return of the Obra Dinn - просто така кількість білого може давити на очі в ночі чи деяким гравцям.

Так, розумію, що скоріше за всього з такою "зміною кольорової схеми) проблеми будуть ще й з блюром від "Ока", блюром навколо героїні та заблюреними божественними променями (God Rays)… Хоча як на мене, саме що останнє тут просто зайве - чіткі піксельні промені виглядають вже достатньо гарно, а так є і вони, і варіант з блюром, і це все ж таки вибиває з однорідного стилю. Чи придати вже піксельним променям трішки блюру...

Хоча навіть якщо я і праввий -  ну що ж, це все що п'ятий фаворит у цьому джемі!

Чудова робота.

знаєте, почну зі звуку. поки пишу ревʼю, у мене на бекграунді запущена гра, щоб просто насолодитися музикою. неймовірний супровід, дуже підходить атмосфері. я прям чую в цьому течію часу-води, і як воно меланхолійно йде і йде… також сподобався початок, де через sfx ми отримаємо експозицію. враховуючи, що слів автора у новелі нема — супер рішення. 

все-таки, цю роботу складно оцінювати як звичайну новелу. сюжету тут нема, і персонажі та їх особистості — неважливі. як на мене, то скоріше про дві філософії, або навіть про одну частину цілого. нагадує Квіт у цьому плані, тому цікаво побачити, що МіхаПомело продовжує розвиватися у такому напрямку.

що можу похвалити, то це все-таки факт того, що читати такі роздуми без сюжету все одно цікаво. як на мене, це викликано вкрапленнями більш особистого досвіду. часто у подібних проєктах проблема, що вони відчуваються порожніми, бо персонажі не мають у собі людського — лише одні функції, тоді як тут ці функції говорять однією з нами мовою, і так зароджується більше порозуміння. 

єдине що, я трішки все-таки заплуталась у діалозі в один момент. наче я розуміла, до чого воно, але враження, ніби думки були не дуже повʼязані між собою. особливо наприкінці з Ікаром. у моєму поясненні, воно до того, що пов персонаж намагається збагнути інших людей, і якось поступово в цьому тоне, але також здається, що можна було краще підвести 🤔 таке саме відчуття виникло ще з «і що, правда зникнеш?» (чи якось так). тут з однієї сторони відчувалась більш людська природа, з іншої — ось ну зовсім трохи не вистачило може якоїсь більш ніякової паузи (але вона наче й була???). або, може, конкретики питання. 

візуал супер працює з музикою. паралакс кльово доповнює атмосферу. текст звісно ріжеться, але скоріш за все, бо між рядками нема пробілу. бтв, колір супер. прям субтитри, що пасує до розмови :D

дякую за гру. ЧЕКАЮ ЩЕ НА ІГРИ ВІД МІХІПОМЕЛО 🙏

п.с.: жорсткий оффтоп, але це мені ще й нагадало, як зі мною сперечався один чувак з філософського факультету про втечу з реальності. так ми з ним і не погодились, бо я була більш як пов у цій історії, а він — як та дівчина.  

Зроблено добре! Новела, загалом, хороша; про це і коментарі тут свідчать.
Але чому це має бути цікаво читачеві? Тобто, такі філософії та саморефлексіїї заходять тим, хто сам перебуває в таких настроях та роздумах зараз. Але щоб донести такі думки ширшій аудиторії, я б радив це обгортати у пізнавані/буденні/захоплюючі образи, що є порівняннями, метафорами, аналогіями на сенс, який хоче автор донести. Тобто, людям легше сприйняти і краще запам'ятати не саму правду, а ситуацію, в якій правда відчувається несвідомо, а якщо й розібратися у цій ситуації, то явно побачити цю саму правду.

Не виключаю, що якби я був на одній хвилі з твором в даной момент, то я б і не писав оце все... 
Звісно таким прямим філософіям має місце бути. І я, можливо, просто прочитав її не в той момент. Це не робить такий твір гіршим. Але тут все одно треба робити вибір: відгукнутися таким же людям, чи відгукнутися багатьом. 

Візуальна частина дуже приємна, класно спостергіати як росте скіл автора..
Сюжет та текст також зроблені на  високому рівні, було  захопливо читати, в принципі поки що найкраще, що попалось за перечитане. Дякуємо!

Анімація сцени при русі курсору виглядає дуже кайфово. Арт теж дуже крутий, і поєднання кольорів у самому малюнку просто ВАУ!!! (я обожнюю такого роду арти). Музика підібрана також добре і задає потрібну атмосферу. Анімація кліпання це просто мммм, така плавна і приємна 🥰, хоча під кінець я б можливо одну чи парочку анімацій прибрав.

Єдине ще, я б зробив різницю кольорів тексту персонажів, щоб вони відрізнялися між собою. Це буде легше сприйматися і більше розумітися, чия репліка кому належить.

Ідея супер!))

Така гарна атмосфера у цій новелі – музика від цього автора гарно поєднується з вашим стилем. Дуже сподобалася мінімалістична палітра. В захваті від легенького паралаксу під час гри – чесно провела половину часу читаючи текст, та іншу дригаючи мишкою, щоб усе походило по екрану xD

Теж трохи заплуталася у тексті і, мабуть, половину реплік прочитала у себе в голові голосом не того персонажа – дуже допомогло б мати різний колір тексту в залежності від того, хто говорить. Але розумію, що, може, ще один колір не пасував би до загальної мінімалістичної атмосфери гри. Загалом гра викликала приємні химерно-чарівні враження. Дуже сподобалося!

Дуже гарно і влучно підібрана музика та звукові ефекти.
Візуал також на висоті, прям дух захватує.
Єдине, що не дуже сподобалось - іноді було важко зрозуміти хто що говорить.

Арт й музика гарні.
Цікавий підхід до компоновки тексту (та "ефекту очей"); сам текст "життєвий", скажемо так.
Фінал...психоделічно. =/

Гарна робота!

Ну, візуал, розташування діалогів та музика з dova-s.jp поєднує в чудову атосферну композицію що хочеться трохи довше залишитись, не дивлячись на деталізований задник, оптимізовано все добре і нема проблем з технічного складу （づ￣3￣）づ╭❤
-Yokai from Gensoko

Майстер Екгарт заплакав від щастя, а відлік сумує.
-Alnataran