Це просто кайф. Інтимна розмова на даху, меланхолійна атмосфера, музика і візуал працюють разом і підсилюють усе, що відбувається. Дискусія про межі реального і уявного прям зачепила, ідея зі зникненням замість смерті це дуже вдалий вибір, загадково і життєствердно водночас.
Мінімалістичний стиль, паралакс, піксельні промені просто прекрасно. Текст і діалоги трохи місцями заплутані, але це лише додає глибини, бо змушує думати й відчувати. Меланхолійно, філософськи, але водночас живо і щиро. Люблю подібний стиль письма і сам стараюсь так писати.
Загалом це один із моїх фаворитів джему, дуже цікаво перечитувати і ловити всі нюанси. Дякую авторам, чекаю ще таких робіт!