знаєте, почну зі звуку. поки пишу ревʼю, у мене на бекграунді запущена гра, щоб просто насолодитися музикою. неймовірний супровід, дуже підходить атмосфері. я прям чую в цьому течію часу-води, і як воно меланхолійно йде і йде… також сподобався початок, де через sfx ми отримаємо експозицію. враховуючи, що слів автора у новелі нема — супер рішення.
все-таки, цю роботу складно оцінювати як звичайну новелу. сюжету тут нема, і персонажі та їх особистості — неважливі. як на мене, то скоріше про дві філософії, або навіть про одну частину цілого. нагадує Квіт у цьому плані, тому цікаво побачити, що МіхаПомело продовжує розвиватися у такому напрямку.
що можу похвалити, то це все-таки факт того, що читати такі роздуми без сюжету все одно цікаво. як на мене, це викликано вкрапленнями більш особистого досвіду. часто у подібних проєктах проблема, що вони відчуваються порожніми, бо персонажі не мають у собі людського — лише одні функції, тоді як тут ці функції говорять однією з нами мовою, і так зароджується більше порозуміння.
єдине що, я трішки все-таки заплуталась у діалозі в один момент. наче я розуміла, до чого воно, але враження, ніби думки були не дуже повʼязані між собою. особливо наприкінці з Ікаром. у моєму поясненні, воно до того, що пов персонаж намагається збагнути інших людей, і якось поступово в цьому тоне, але також здається, що можна було краще підвести 🤔 таке саме відчуття виникло ще з «і що, правда зникнеш?» (чи якось так). тут з однієї сторони відчувалась більш людська природа, з іншої — ось ну зовсім трохи не вистачило може якоїсь більш ніякової паузи (але вона наче й була???). або, може, конкретики питання.
візуал супер працює з музикою. паралакс кльово доповнює атмосферу. текст звісно ріжеться, але скоріш за все, бо між рядками нема пробілу. бтв, колір супер. прям субтитри, що пасує до розмови :D
дякую за гру. ЧЕКАЮ ЩЕ НА ІГРИ ВІД МІХІПОМЕЛО 🙏
п.с.: жорсткий оффтоп, але це мені ще й нагадало, як зі мною сперечався один чувак з філософського факультету про втечу з реальності. так ми з ним і не погодились, бо я була більш як пов у цій історії, а він — як та дівчина.