Ваша гра стала приводом для невеликої дискусії нашої команди. Я вважаю, це чудово показує багатогранність історії, коли кожен гравець може забрати з неї свій висновок, навіть якщо той трохи відрізняється від задуму закладеного самим автором. Для мене філософія, це море, де не видно берегів і під ногами не чутно землі, а я все ж люблю мати якусь опору і спиратися на щось під час міркувань.
Думка про єдину реальність досить глибока, тож я не можу осягнути її відповідно до героїні, адже тоді її бажання "зникнути" не може символізувати нічого іншого як смерть для мене. Не тільки фізичну, хоча це теж підходить, бо поки людина існує й мислить, вона не ставить під сумнів факт свого існування чи присутності. У наш час, люди про яких світ не чує в мережі теж свого роду мертві та відсутні для соціуму. Я вважаю, що це бажання зникнути можна трактувати по-різному.
Проте для мене все ж опорою стало судження, про фізичне зникнення і це наклало якогось пригнічення та меланхолійності на загальний діалог між героями.
Можливо, це через мій власний досвід, коли ти відчуваєш, що розчиняєшся в іншій людині, а вона хоче зникнути з цього світу через смерть, тому починаєш думати:" а що буде зі мною? чи зникне моє розчинене в ній я разом з нею? чи я перестану існувати на певному рівні без неї?".
Арт дуже гарний як і послання в кінці, проте мені дуже виїдало очі через яскравий білий екран та жовтий текст на ньому. Коли це були невеликі репліки, то читалося добре, але на великих реченнях очам стало дуже дискомфортно.
Стосовно музичного супроводу, то мені здалося, що він не до кінця допомагає грі розкритися, бо не має якоїсь точки кульмінації чи піку як в розмові героїв.
Дякую за гру!