В тому і справа, що мають репліки і грають роль. Переформулюю питання, яка взагалі політика щодо другорядних персонажів?
Згідно правил, "незначні позакадрові персонажі" дозволені, якщо вони не зображені.
У той же час "у грі може бути головний герой без спрайту, який може багато думати ті спілкуватися з персонажем на екрані".
Тобто в одному випадку другорядні або додаткові головні персонажі дозволені, а в іншому ні. Вказано що герой має бути основним і він має бути обов'язково зображений на екрані, вже в іношу пункті нижче вказано що ні, це все не обов'язково.
Але це все казуїстика, по суті чи має сенс обмежувати роль другорядних персонажів, якщо творчий задум полягає саме в їх активній участі?
Наприклад сцени де персонажі направили зброю один на одного, як у Тарантіно, або грають в карти за столом, або сидять за довгим столом і плетуть змову.
В таких сценах можна показати руки персонажів: по зап'ястя, з пістолетами, картами — чим завгодно.
Формально це порушення правила, а по суті — єдинний адекватний спосіб реалізації задуму, у якому другорядні песонажі беруть активну участь.
Якщо конкурс саме про одного персонажа, з забороною на другорядних, тоді не зрозуміло чому можна цілих два головних персонажа, якщо новела від першого погляду.
На якій точці суворі обмеження стимулюють творчість, а на якій починають її вбивати?
