Приєднаюся до попередніх коментаторів. Цю історію хотілося б бачити в більш розгорнутому вигляді. Але ж формат міні-джему…
Лише кілька нотаток:
Чомусь у варіанті, коли я обирав лише спілкування з Іванною, у фіналі з вербуванням усе одно з’являлася й згадування Квітослави (хоча під час цього проходження я взагалі з нею не знайомився).
Усе ж таки піктограма — це маленьке схематичне зображення якогось предмета. Ймовірно, ви мали на увазі пентаграму або якийсь інший сигіл.
Історія сподобалася. Особливо стилистика спілкування з ШІшкою.
Але наприкінці здалося, що ще цікавіше було б подивитися на гг у той період, коли він чекає на порятунок протягом цього тижня, коли він без всього "зайвого" включно з єдиним (хоч й штучним) співрозмовником. На одинці з собою, у інмормаційному вакуумі. У жестянці проміж космічної пустелі, під гул регенератору кисню.
Оце все "For here, am I sitting in a tin can, far above the world"...
You are my sunshine, my only sunshine...
Атмосферно. Химерно. Моторошно.
Дуже сподобалося.
Трохи складно було читати текст (все ж таки декоративні шрифти трохи не для цього - особливо на динамічному фоні). Але сама подача з буквальним show not tell садистичного психопата в манії - це дуже кльово зроблено.
І трохи подушню чисто з точки зору фізіології. Відчутний трупний запах не з'явиться настільки швидко навіть якщо в нас - умовно - біля 30 градусів та висока вологість. Це скоріш за все 2-3 доби від смерті.
(Але це суто технічна дрібниця: для не-медиків буде непомітно)
Цей вайб: "Нам #%^дець та ми - хором - щасливі!" - це прям класно.
Прям ось так взяти, довбанути соми джоя втішайок - і на фест, дивитися, як все летить в тартарари... кхм... переродження людства. (засуджую, якщо що. Окрім соми, бо то класика. То д-р Гакслі прописав)
Дуже класний експірієнс у стилі "надвеселий пиздець". Дякую!
P.S.: класне рішення з озвучуванням літер. А ось бамп спрайту персонажу я би прибрав в окремий трансформ, щоб не повторювати код.
Приємна маленька історія, якої бажається щоб було трохи (ні - не трохи: суттєво) більше.
Єдине що - я б кинув ім'я головного персонажа в persistent. А то кожен раз вводити трохи незручно. На перший раз я був "Грегор_Бзябзя" (бо не можна 2 слова та більше 15 символів), на другий - просто "Бзябзя". Потім - просто "ААА".
Краще, щоб гра запам'ятовувала.
Але дуже сподобалася ця затишна атмосфера спілкування зі старим перед кінцем сві
Це. Було. Шикарно.
Гра працює на всі 100: музика, візуал, інтерфейс, нарратив. З батею трохи шаблонно (бо в наших умовах навіть консерваторський батя бачить, чому варто грати на кооперативах та інших шабашках в плюс до оркестра та репетиторства, а Саня явно не західне ім'я - але зрозуміло, чому тут цей троп).
У всьому іншому - просто шедеврально.
Атмосфера жива, чесна, без фальші.
І окремий респект за елемент інтерфейсу на тру-кінцівку. Кльове, неочевидне для гравця рішення.
Щира дяка містеру Жабу та його мамі за затишний експірієнс.
Дійсно замислився: «А чи приділяю я достатньо уваги своїй сіренькій, невгомонній та трохи пощипаній життям зозуленьці?» І як би відповідав та був із собою цілком чесним…
Це були кілька хвилин, проведені не просто приємно, а ще й по-справжньому корисно.
Невеличка історія, яка стала для мене своєрідним експірієнсом.
Це не про складні вибори або сюжетні розвилки. Воно просто існує. Пульсує, з кожним кліком миші обронюючи чергову краплю на полотно оповідання.
Подача — дуже оригінальна. Водночас проста і багатошарова: текст, що виникає у різних частинах екрана; ілюстрації, які радше натякають, ніж пояснюють. В результаті перебуваєш у просторі, який більше переживається, ніж "проходиться". У просторі всепроникаючого екзистенціалізу десь між Сартром і Кобейном.
Він не нав’язується, а радше розкривається поступово — у відчутті незавершеності, постійному балансуванні між тілесністю й символом, бажанням і втомою, між "ми" і "я".
Це той випадок, коли сама форма стає змістом. А історія перетворюється на дзеркало: кожен бачить у ньому те, що хоче (або боїться) побачити.
Чесно - я в захваті. Це дійсно дуже та дуже якісній проєкт з великим потенціалом.
Мабуть тому приділив місцям, яки можна зробити кращими, окрему увагу.
Візуал:
Тут одразу видно, що саме на візуальну составну був зроблений найбільший акцент - та так, вона тут просто шикарна! Ці анімовані спрайти та беки - це щось!
В плані UI - теж дуже круто.
Сюжет та текст:
Текст гарний, стилистично рівний, але ще трохи сируватий (що типово для джемів - бо тут продукт встигнути треба зробити, а не вичитками займатися).
Ну й в декількох міцях нема дуже очевидних альтернативних виборів. Але це теж зрозуміло: джем, дуже мало часу.
Також, здається, тут більше "крил", ніж "шепоту". ;)
Звук та музика:
Дуже класна робота зі звуком та мелодіями.
Нажаль нема опціі вимкнути або корегувати по гучності музику та звук (дрібна фігня, але інколи треба, щоб системні звуки залишалися, а сторонні - приховати. Наприклад, на роботі 😉 )
Що можна покращити:
Ще раз повторюся: гра зроблена дуже та дуже добре.
Ну, за нерівномірність дінамики між героями, здається, вже говорили. Воно не те щоб дуже, але відчуваєтсья. Хоча я вірю, що у розширеної версії (а з таким потерціалом вона просто повинна бути) з мотиваціями все буде добре.
З розмови біля костра, коли гг точить меч - скоріш Ладіслав почистив би його від крові й жиру та обробив олією, від корозії,. Бо точити тут не дуже треба: він не рубився з іншим мечником. Просто гуль: м'ясо та кістки. За пару ударів (об плоть - тим паче) лезо не затупиться настільки, щоб точити. Меч - не бритва. А зайвий раз зтачувати лезо - це або погана ідея, або ознака недосвідченого мечника.
Дякую за можливість зануритися в ваш світ - та буду чекати на розширену версію після того, як ви займете призове (а в цьому я впевнений).
Дуже атмосферна гра, хоча й трохи коротка. Хотілось би побільше погостити у цієї атмосфері з налітом Лавкрафта.
Розумію, що за час джему дуже складно встигнути реалізувати все, що хотилося. Та, здається, по тому як швидко все розкривається у кінцівці, здається, що сюжет буде потім розширений.
Дуже сподобалося, як намальовані задники. Ну і звук... тут вже й без мене розповіли, наскільки звукова составна шикарнюча.
Дякую за приємний досвід, та сподіваюся на розширену версію.
Ну що тут казати. Це однозначно призове місце.
Процес:
Якщо дуже кратко - кльово. Прям зайшло-зайшло.
Цикавий юмористично-детективний сюжет. Та юмор а-ля Пратчетт - це завжди повага.
Єдине, що - гра одразу вказує на А[ДАНІ ВИДАЛЕНІ] як на основного підознюваного по можливості/проможності. Я б трохи за-агато-крістів би, розбавлячи круг підозрюваних при диспозиції. Але то таке - дрібниця та сугубо суб'єктивне.
Графіка та дизайн:
Воно шикарне. Дизайн та обрисовка персонажей - вище всіх похвал. За задники окрема повага. Маленьки деталі задниців теж додають атфосфери (До Кінга та Амброзіуса Кусто - взагалі, улюблені). Розглядати відсилки та тихенько ржати - чисте задоволення (а qr-код в мене не відсканувався. Пічаль)
Музика:
Ввона дуже втемна. Класичний блюз під нуарний детектив + трохи ефектів гарно підкреслють атмоферу. Я трохи відволікався на посторонні справи, коли грав - то вирубити бажання взагалі не було.
За ефект друкарської машинки при появі тексту диалогу та дуже акуратне позиціювання - окремий плюс.
Інтерфейс:
Красиво, просто, зрозуміло, зручно. Ідеально.
Слухайте, елліни, епос старого та підсліпуватого лиса.
Хоч упередженим буде це оповідання.
Слухайте, діти Еллади та хто заблукав тут зненацька.
Ні сухофруктам! Даєш Посейдону нормальні пожертви.
А! Ще внемлите посланцю богів, трісмегісту Гермесу.
Зараз таке розповість, що... (тут рифма зненацька скінчилась)
Загальне враження:
- Знайте: боги - аніме. Та це дуже й дуже приємно.
Текст:
- Що я могу тут сказати? Стою й мовчу, бо додати не можу нічого.
Звук:
- Я не скажу вам нічого: пограйте, послухайте самі
Візуал:
- Чи я повинен на цю красоту ще й щось додавати? Краще нехай визуал сам за себе та за богів все й скаже
Задум:
- Хотілось би більше. Але - що нам, смертним, залишилось. Тільки чекати...
Технічна реалізація:
- Ось достохитриє зьопи: сховали всі файли. Файли знайшов я, але прокоментити нічим.
- За історичні нотатки та інши корисні приблуди - окрема пошана.
- Про інтерфейс я не буду: він дуже та дуже крутезний.
Відповідність темі:
- Якщо хтось скаже, що крил тут замало, нехай кине камінь. (в Гермія, бога-плута, покровителя всяких)
Загальне враження:
- Загальне враження залишилося неоднозначним, але можна відчути ностальгію та атмосферу нульових, які добре передано в грі. Водночас здається, що деякі моменти запаковані у своєрідний блок спогадів, і це може викликати різні емоції у гравців.
- Рекламу я, уви, не зацінив. Вона просто є. Для того, щоби бути. Якщо б її хоча б прив'язати до контексту окрім експлуатації ностальгії... (або щоб зрозуміти прив'язку треба врубати СПГС)
Текст:
- Текст заслуговує на увагу, навіть якщо інтерпретація деяких термінів може викликати дискусію.
- Він звик бачити Хелену у всьому чорному та його здивував колір її чобіт... мужик, подивись на її джинси!
Звук:
- Аська... інтернет, полізай в й***ний модем!
- Легко гнусавий голос у плеєрі все ж таки бажано було б синхронизувати з текстом.
Реалізація:
- Ідея цікава, але особисто нам хотілося б побачити більше інтерактивності та виборів, щоб користувачі могли глибше зануритися в історію.
- У нульові у Гоші скоріш був би "Янтар", ніж "Чернігівське" (імхо).
Візуал:
- Візуальна частина має потенціал, хоча, можливо, деякі елементи можна було б покращити для більшої відповідності загальній атмосфері.
Відповідність темі:
- Я взагалі не зрозумів, не те що, навіщо проєкт "Крила" у сюжеті, а навіщо він взагалі потрібен. У Шеклі, з його машиною, котра показала мешканцю постапока його ідеальний до біса нудний день до війни. У аніме "Paprika". Там ясно, навіщо використовуються технології зчитування з мозку та чому воно ефективне (або вважається ефективним). Тут - ні.
Дякую за гарний експірієнс. Пройшов в задоволенням!
Загальне враження:
- Приємний несерьйозний детектив з вайбами "A Hat in Time" (для мене чомусь так: навайбило)
- Доси серьозна довжина як для джемівського проєкту. Круто! Але хотілося би більше інтерактивності.
Текст:
- Подача та юмор гарні. В чомусь дуже англійски, а місцями тонки та ефемерні, як падаюча залізна труба.
- Е огріхи. Оці "б" замість "би" та інши штуки, які глаз не ріжуть, але трохи в нього тицькають.
- Окремо - граматичні конструкції. "Постоявши в комнаті ... , з'явилялося відчуття бутафорності". Чи є у відчуттів ноги, щоб стояти?
- Трохи одруківок - але це у всіх трапляється, тому майже традиція. А традиції порушувати не треба.
- Так, я злюка та прикопуюся.
Звук:
- Металево...
- Здається, я дізнався, що таке "трубний глас".
Візуал:
- Рисовка простенька, але приємненька. Не так, щоб прям "ух, за***бися". Але саме приємненька: ось те, що тут і треба.
Задум:
- З одної сторони - детектив, з іншої - імпонує несерьозна стилистика. Там і там вийшло дуже гарно.
Технічна реалізація:
- робота зі сценою та спрайтами (усі ці появи/зникнення на ін.) зроблена дуже гарно. Міні-бамп для активного персонажа (такий собі візуальний міні-"иць") дуже доречний, враховуючи загальний стиль.
- дефолтна швидкість тексту трохи замала
- script.py не розділений ніяк. 1450+ строк. Для маленького одноразового проєкту - ладно, ок. Але це дуже поганий антіпаттерн, який буде пипець як заважати щось виправити, якщо знайдеться.
- глобальні змінні не запихнути у _init_. Це потенційно може призвести до проблем з порядком завантаження, якщо розширювати та робити багатофайлову архітектуру
- тест звуку: після падіння труби, якщо нічого не нажимати, тримається чорний екран
- окей. Тест був не найгіршою частиною. Музика - це щось (точніше - різка обрізка звука у кінці). Пришлося врубати нуарний джаз.
- кнопка "мінус труба" була б у графічному інтерфейсі гри дуже доречною (щось на кшталт невеличкого елемента у правому верхньому куті ци щось подібне). Кожного разу, щоб включити подивитися, що воно ще тут, доводиться йти у налаштування.
Відповідність темі:
- Крила є. Прагнення до свободи теж. А більшого й не треба.
