Історія сподобалася. Особливо стилистика спілкування з ШІшкою.
Але наприкінці здалося, що ще цікавіше було б подивитися на гг у той період, коли він чекає на порятунок протягом цього тижня, коли він без всього "зайвого" включно з єдиним (хоч й штучним) співрозмовником. На одинці з собою, у інмормаційному вакуумі. У жестянці проміж космічної пустелі, під гул регенератору кисню.
Оце все "For here, am I sitting in a tin can, far above the world"...