Невеличка історія, яка стала для мене своєрідним експірієнсом.
Це не про складні вибори або сюжетні розвилки. Воно просто існує. Пульсує, з кожним кліком миші обронюючи чергову краплю на полотно оповідання.
Подача — дуже оригінальна. Водночас проста і багатошарова: текст, що виникає у різних частинах екрана; ілюстрації, які радше натякають, ніж пояснюють. В результаті перебуваєш у просторі, який більше переживається, ніж "проходиться". У просторі всепроникаючого екзистенціалізу десь між Сартром і Кобейном.
Він не нав’язується, а радше розкривається поступово — у відчутті незавершеності, постійному балансуванні між тілесністю й символом, бажанням і втомою, між "ми" і "я".
Це той випадок, коли сама форма стає змістом. А історія перетворюється на дзеркало: кожен бачить у ньому те, що хоче (або боїться) побачити.