Після проходження втикав у стелю декілька хвилин, намагаючись обробити розбурханий вирій емоцій. Пишу і розумію, що вони зі мною ще надовго.
Мені багато чого сподобалось в цій історії. Як репліки персонажів описувалися як дзвін, голос-сонце, яких форм вони набували. Постійна візуальна перебивка з чимось цікавеньким. Промова Абаддон про те, як вона опинилася в такому становищі. Що трапляється, коли людяність зіштовхується з безжалісною реальністю. Взаєморозуміння, любов та смерть.
Ця новела показує справжнє життя - інколи страшне й жахливе, інколи сире й швидкоплинне, інколи безцінне прекрасне. І це відчувається. Єва - це кожна людина на цій Землі, якій прийдеться зробити непросте рішення. Кожен зробить своє рішення, але кожен зробить його, бувши людиною. Якою б вона не була, навіть якщо здається монстром.
Це поки єдина новела, через яку в мене сироти виступили по шкіри разів 5. Вона повільно вводила мене в атмосферу і поглинала все більше й більше… До приголомшливого фіналу.
Не знаю, як так трапилося, але ця п’єса “До берега Едем” так сильно зрезонувала з власною новелою на цей джем, що я навіть розгубився. І коли вона повністю розкрилась у кінці… ух. Як так багато символів збіглися, цікаво)...
Окремо виділю якесь бомбічне музикальне супроводження і шикарну фінальну пісню, які ну просто виводили емоційність новели на інший рівень (єдине, шкода що погана якість запису вокалу була, хотілося краще почути цей красивий голос). Мої оплески! Та за всю новелу супергучні оплески!!!
В мене ще залишилася купа вражень, яку я не знаю як виразити нормальними словами… Але дякую за цю новелу… 
