Почну з того, що мені дуже сподобався стиль збережень. Щось у тому, як Бджолу запам'ятовують та згадують личинки, дійсно є. До цієї ж теми, якщо закрити гру, то кнопка "Продовжити" чомусь не працює; чи працює вона якщо вийти у меню я побоялась перевіряти, бо кнопки прокрутки діалогів в разі фіаско нема.
Про самі діалоги. Вони, звісно, довгі, але у них періодично проскакують справжні діаманти. Є у них щось брудне та реалістичне, хоч вони й гіперболізовані, але у мене часто було відчуття що я читаю чийсь реальний срач десь на іміджборді. Гра дійсно розкриває тему шуму через те що вона сама є шумом (кажу це не як критику, навпаки це так званий l'avangard).
Ну й на останок, портрети персонажів — відвал бандури, моя повага художниці/ку.