itch.io

Дуже легко і просто написана історія яка випромінює ций цінний вайб "автор хоче розказати сюжет який йому щиро подобається", і відчуття "першої роботи" (можливо це і не так, але так відчувається) тут дуже приємне і не дратує (а є два типи аматорських робіт: де автори хочуть розказати цікаву їм історію і де автори душать претензією: ця робота з першого табору).
Текст, хоч і з помилками, легкий і захоплюючий своєю "розмовністю", і "брудний" простий арт дуже йому пасує.
Єдине що сюжет іноді прям дуже спішить і деякі моменти прям умовно прописані.
Але в цілому можна похвалити!!!!

This is so realll

Дуже життєва гра, дуже сильно відгукнулася. Не так часто буваю на "нормісовських" чи "нормкорових" вечірках, але 1-2 курс університету був повністю про це, коли ще приглядаєшся до людей, визначаючи кому з них дійсно можна більше довіряти й здружитися, і відчуваєш легкий, але постійний тиск відносно того, що потрібно пити, іноді досить часто, оскільки соціальні навички можуть бути занадто ніяковими, щоб спілкуватися з малознайомими людьми без соціальних змазок у вигляді алкоголю чи інших речовин.
 

Окремо хочу похвалити музику, кожен трек це бенгер, який зустрів мене ще в головному меню (я навіть не встигла розчаруватися тим, що не було кастомної плашки замість лого годоту). Класно було б побачити, хто нею займався/посилання на бандкамп, спотік чи саундклауд цієї особи, бо я зацікавилася і могла б далі за нею підслідковувати. 

До візуальної частини претензій не маю, стиль витриманий і пасує до гри, але з технічної сторони... На початку взагалі було очікування того, що в грі можна ходити і розмовляти з людьми і кицьою. Можливо так і планувалося, але часу відмалювати всі анімації не було і я можу це зрозуміти. Окрім того, то збереження не дуже зручне, але я теж розумію, що таке може бути складно написати з нуля і це схожа проблема на ту, яка є (бо я досі не випустила апдейт) в Бджитті, не знаю, чи ви грали нього, це гра нашої команди на наративний джем. До речі, Зоткін кумедно сприйнявся як персонаж прямо з Бджиття, де було зображено щонайменше кілька мух-тємщиків. Можливо, вам могла б сподобатися ця гра.
 

Можу сказати, що це один з найунікальніших по вайбу, вмісту й виконанню проєктів на джемі, і мені він дуже сподобався. Щось схоже відчувала останній раз на "Траншейній спокуті" з мікроджему. Бажаю вам успіхів у подальших іграх і з нетерпінням буду чекати на те, щоб у них зіграти. 

Соковитий візуал і образний текст з тихою повільною музикою занурюють в казкову камерно-психологічну депресивну історію про боротьбу з минулим, розпачем та жорстокістю, від якої віє холодним протягом.

Що спочатку видається просто казковою історією, перетворюється на ангстове полотно трьох морально зламаних героїв, що в кінці розкриває себе на ще одному глибшому шару — метафори про страх прийняти ніжне, світле і добре в собі — в понівеченому жорстокістю світу. Страх породжує жорстокість, жорстокість породжує страх. Жорстокість ламає нас і переслідує тінню розпачу, на який ми можемо відповісти тільки більшою жорстокістю, вірячи що це, насправді, велика сила, необхідна для протистояння цьому світу. Сила - це слабкість, а слабкість - це сила.

Хороший переграш ніцшеанства.

Ендінг перемоги для мене виявився трохи занадто метафоричним і раптовим, але все ж я можу оцінити задум, і похвалити його. 

Сподобалися інтеракції між Ладиславом та Жар-Птицею, подекуди вони були прям еротичними, можливо контраст жорстокості їх особливо виділяє в такому світлі. В цілому діалоги написані гарно, намальовано атмосферно і на всякі фішечки з рухаючимся уі дивитися прикольно.

Єдине що... описи. Так. Не те щоб їх прям занадто багато, просто вони даються по 2-3 речення в текстбокс і це створює якесь перевантажливе почуття ніби текст розпливається для сприйняття.

А в цілому добре, навіть трохи очі спітніли в деяких моментах. 

Дякую.

Дійсно марення. Дійсно про жрицю.

Хороша основа для більш розлогої історії. Текст легкий і занурюючий, образи персонажів чіткі, хоча деякі фрази здавалися нехарактерними для образів Стасі/Бабусі.

Це інтепретація і креація українського фольклору яка в ідеальному світі була б розповсюджена серед джемних ВН: формат романтичної ВН може наповнити ці теми новою енергією, і в даній роботі дійсно відчувається ця енергія — натхненна японськими джерелами, але в той же час аутентична і своя (хоча, звісно, від тої ж легенди про річку прям занадто віддало синтоїзмом вже, як, в цілому, і від теми зі жрицею але це можна сприйняти як певний фантастичний мета-текст де поєднуються різні традиції і нехарактерні для українського фольклору тропи створюють новий контекст для вже існуючого і "традиційного").

Єдине що текст занадто швидкий і занадто "по верхах", але це нормально в рамках джему, тим паче продакшн під цей текст хороший: і виразів облич багато, і фонів достатньо, видно що постаралися, візуал персонажів і цг красивий, дівчина нагадала дизайни героїнь з ганслінгер гьорлс.

Кольори бекграундів ненасичені і їх світлість, разом з поспішаючим і не детальним текстом, створює якесь вакуумне відірване від реальності почуття, і це свого роду працює на відчуття "марення".

Окремий лайк за базовану кінцівку (там де в час ночі). ЦГ-шка в цей момент дуже красива і використати для такої події пісню... так, це було дуже оригінально.

Насправді круто. Так. Я серйозно. Кайфовий момент. Найкращий в новелі. Сміявся. Так. Ахем. 

Загалом мені подобається сексуально-позитивний вайб цієї історії поєднаний з якоюсь традиційною простотою... можна спостерігати як ці два напрями, чи скоріше естетики, реконтекстуалізують один одного, очищаючись від брудних моральних нашарувань, досягаючи природньої чистоти, яка є абсолютно логічною в контексті близькості до природи та її духів. Потрібний мотив в сучасності.

Єдине що відчувається якась стриманість тексту — яка все ж інколи розривається такою сценою як миття ніг — хоча це знову ж таки може бути через часові обмеження, через це також не вистачає певної вплетеності історії в тканину сільского життя, щоб відображалося більше і в мові (хоча прикольні певно народні фрази є) і в подіях.

Хм. В цілому приємна робота.

З дрібних недоліків можу виділити:

1. ім'я Стасі з'являється одразу, а повинно з'являтися тільки коли вона його говорить.

2. Колір і шрифт шепоту якось занадто звичайно виглядає.

Ну а в цілому добре, романтично. Героїня хороша.

Єбєйший продакшен, вставки слів нагадали шафт, режисура вдало оперує мінімалістичним артом і таким же мінімалістичним текстом, так що ти скоріше дивишся ніж читаєш. Текст примітивний саме в хорошому сенсі: він позначає і окреслює межі невимовного, працює на візуальну простоту метафоричної реальності на екрані, утримуючи собою її чистий символізм.

Чому, звісно, допомагає і прекрасна музика якою можна, випадково затримавшись на думку що ти читаєш, заслухатися.

Втім, що я читаю я так і не зрозумів — визнаю, не фанат таких стилей оповіді — обмежившись в своїй голові банальним "ну, це про недосяжність жіночої тілесності яку ми б самі хотіли відчути, але яка для нас безнадійно втрачена по факту народження", чи, скоріше "ну, це про недосяжність тілесності один одного, про неможливість стати одним з іншою людиною": чи може в кінці Ж. по-християнські передати те наскільки їй добре, чи може М. сприйняти це?

Візуальні елементи спіралі ДНК, метафора квітки (яка дає згодом плід?), немовля — вказівки на те що це історія про вагітність?

Визнаю навіть, що в якийсь момент я думав про те що М. любить себе...але рухатися в цю територію вважаю недоречним в контексті цієї історії бо тут очевидно про контакт саме двох тіл.

Сподобалася думка про те що все є зараз — зараз яке не рухається, а постійно змінює форми: чи може це бути ключом для розуміння історії?

Якщо відхилитися, то мені подобається таке переосмислення теми часу, щось накшталт надавання йому сенсу через натальність (народження нової форми) а не мортальність(постійне руйнування).

Ну, в будь якому випадку, інтепретую я твори жахливо і занадто абстрактні тексти не люблю (можливо це пов'язано), але Квіт тримає цей баланс простоти і унікальної атмосфери що робить його цікавим. В плані, це дійсно цікаво читається/відчувається, базару ноль.

Єдине що букви М. і Ж. треба б було якось виділити, бо мозок автоматично читав Ж як приставку до слова, а не ім'я персонажа.

Добре-добре. Кайфік. Молодець міхапомело, молодець кьюдрот.

Сильною стороною цієї вн є її візуальний стиль. Він витриманий (окрім моменту з дитячими спогадами) і ідеально пасує до сеттингу історії.
Система з виборами досить цікава й неочікувана, її неординарність приємно здивувала мене. Признаюся, що мене трохи насмішив момент з передозом і потім різка згадка про мм... стан матері і її операції, а висвітлення їх конфлікту з головною героїнею взагалі здалося трохи незрозумілим з точки зору того, що минуло вже щонайменше 15 років з моменту операції, а героїня досі не опрацювала це в своїй голові і не заспокоїлася, влаштувавши "сцену". В іншому можу сказати, що в історії було досить багато цікавих "гачків", які можна було б розвинути більше, але я розумію, що з часовими рамками джему це було б складно. Можливо, варто було б з самого початку відкинути частину з них. 
Дякую вам за цікавий проєкт і бажаю успіхів у майбутньому!

Чудова гра для тих, хто хоче відчути себе американським підлітком з тих самих фоточок з пінтереста під лоу-фай музичку. 

Дуже влучно, на мою думку, зображені зумери в цій новелі, починаючи від притаманної чи не всім персонажам соціальної ніяковості, байдужості чи навіть страху, і аж по вибір стрижок, аксесуарів та одягу. Особливо мені сподобалося вираження скул і челюсті Раяна, який моґґив протягом усієї гри. Також мені сподобалося включення до них дівчини, яка, принаймні мені, видалася дуже схожою на малготку, хоча це не було ніде підтверджено в тексті. Дуже продуманий дизайн персонажів і UI, яке теж було дуже зручним і стильним. 

Зображення конфлікту дівчини з матір'ю зовсім не показався мені стереотипним, а її подальше рішення йти гуляти з малознайомими друзями друга було цілком зрозуміле й логічне на фоні вищезгаданого конфлікту. Також мені сподобалося рішення школярів розділитися вночі в безлюдному місці. Мотивації привидів у цій новелі теж досить обґрунтовані: після першої описаної Оззі "перевірки" вони не знаходять відповіді і вирішують провести її вдруге абсолютно не випадково саме в цей день прогулянки дітей у місці, яке не було пов'язане з ними (архіви); проводять їх не до місця своєї смерті, але до поховань; після чого в, здається, "головному" кінці досить зрозуміло вирішують обійнятися і примиритися (хоча А. К. нічого не казав); перед цим не роблячи цього в ідентичному кінці, де було сказано на 2 речення менше про персонажа А.. 

У будь-якому разі, гра дуже вайбова й мені так і захотілося випити мегасолодкий баблті, заплітаючи косички своїй джелліфіш хейркат і катаючись на скейті біля сонячного пляжу з серферами.

З великим трепотом почала читати цю новелу, оскільки минула гра команди, а саме "Шепіт узбережжям моря" з минулого джему, мені дуже сподобався, аж так, що я навіть розплакалася на одному моменті. 

Це не було помилкою і мої очікування повністю виправдилися. 

Дуже сильна й зворушлива новела про міжлюдський контакт, зв'язок, комунікацію, який відіграє чи не найважливішу роль у нашому житті, особливо в холодному, задушливому й порожньому космосі дистопійного корпомайбутнього.

Велика повага до команди за підняття теми людської експлуатації, стандартів праці й корпораційної нав'язаної байдужості, з якої буває важко вибратися. Це справді важливо. Дуже круто, що головна героїня змогла відкинути весь тягар протоколів і стандартів для того, щоб побачити в людині в першу чергу людину, а не клієнта чи користувача. 

Загалом, можна з усією впевненістю сказати, що героїні тут (так, саме героїНІ, оскільки в грі, на щастя, не було чоловіків) — мають свою глибину й саморозвиток. Саме так, як це прийнято класично робити в літературних канонах і саме так, як ми, читачі, це й очікуємо. 

Можу тільки хвалити й хвалити літературність написаного тексту. Він читається приємно і не було жодного моменту, коли він здався б мені зайвим чи недоречним. 

Також приємно було дивитися на неконвенційну привабливість персонажок (чудова репрезентація різнобічності краси жіночого тіла) і спостерігати певне сапфічне напруження між ними (особливо мені сподобався момент їх бондингу під час обговорення п'єси, коли на екрані з'являлися квіти). Мотивації героїнь життєві і зрозумілі, особливо Абаддон до буття мега люб'язною і привітливою до мовчазної, байдужої, холодної і прямолінійної Єви, хоча, ніяково маю признатися, що не зовсім розумію, чому такий контакт вона не могла встановити зі своєю колегою. 

Візуальний стиль чудово пасує до тексту, влучно відображаючи стійкість і життєствердну незламність цих жінок. Кількість і різноманіття цг підходили різноманітності сюжету.

Окремо хочу сказати, що добре, що автори подбали про те, щоб ми не чули звуки сирен корабля чи звуків стикнення космічного каміння з корпусом, оскільки це напевно вберегло чутливих людей і ці звуки абсолютно не були необхідні для заглиблення в історію і саунддизайну. Звук і музика чудово підходили під настрій і зовсім не набридали мені.

Дякую Вам за таку різнобічну гру з репрезентацією дійсно важливих тем. Справді важливо популяризувати людський зв'язок, вразливість і небайдужість, ця гра точно змінить світ на краще.

>Вероніка показана дурною і інфантильною. 

У нашому баченні, вона буквально розумніше Андрія, ніхто не може вгадати хід її думок і це прямо проговорюється в тексті.

ЇЇ інфантилізм — усвідомлений, вона використовує чи не використовує це по своєму бажанню в залежності від ситуації.

>Її мотивація здебільшого це: "Воно виглядає красиво".

Що поганого в красі? Краса врятує світ. Ви ніколи не робили щось з простої цікавості або заради естетичного задоволення? Події гри відбуваються у вихідний день, коли герої просто приємно проводять час, якої мотивації Вам тут бракує?

>Ну і сексом, який персонажі твору бачать у абсолютно всьому що рухається і не рухається

Все є сексом. Навіть формування планет можна пояснити метафорою сексу. У цьому розрізі рекомендуємо ознайомитися Вам з есе Жоржа Батая "Сонячний Анус". Цей твір дуже надихав сценариста.

>Андрій - мудак, якого абсолютно не цікавить Вероніка

Якби Ви трохи більше заглибилися в текст, то помітили б, що Андрія цікавить Вероніка, і дуже сильно. Він переймається її самопочуттям і задоволенням; підтримує, вислуховує і всерйоз сприймає її думки й твердження; у сексі звертає чи не більшу увагу власне її відчуттям, активній згоді і комфорту. Якби Андрій був повним мудаком, як Ви тут його зображуєте, то буття Вероніки з ним не мало б жодного сенсу в контексті твору.

>Дмитро є явним антагоністом історії і максимально відразливою людиною. Доволі дивно, що на нього покладена роль усіх філософствувань, а також селфінсертів автора(рекомендація фільмів). Усі ідеї, які автор хотів передати через Дмитра, в процесі прочитання стали затуманеними негативним ставленням до нього, і відторгались без бажання глибше у них задуматись.

Герої історії не повинні мати суспільно прийнятні погляди. Вони не повинні нічого пропагувати. Вони тільки повинні бути справжніми відносно себе.
Автори історій теж не зобов'язані бути хорошими й пропагандувати якусь уніфіковану гуманістичну ідеологію.

>Тут могла б допомогти "добра" половина Дмитра, яка з'являється у двох кінцівках. Однак його погляди, також доволі сумнівні. 

Так, тому що — па рам пам пам — це не окремий персонаж, а відділена підособистість того ж Дмитра, яка не може (і не має) мислити як окрема людина з радикально іншими поглядами.

yea, this is real shit bro 🔥🔥

Дякуємо за відгук! 

хіба що сценаристи настільки продумані, що це і є тематичне зображення шуму у грі.

Так, так і було задумано.

Звісно, автор не має розжовувати прямо в тексті щодо сенсів, які він заклав у свою гру, але я переконана, що твір на гострі соціальні проблеми мусить мати мету і в кінці кінців донести щось навіть для тих, для кого це не є аморальним.

Мистецтво має бути вільним. Твір нікому нічого не винен.

Було доволі складно пробиратися через якісь деталі чи сексоцентричні ремарки, які нічого не привносили ні до сюжету, ні до персонажів.

Однією з цілей гри було зображення різноманітного інформаційного шуму.

апд: Ще хотіла запитати щодо одного персонажа - мухи, яка ідентифікує себе як осу/бджолу.  Що саме вкладалося в цього персонажа? Яке явище цей персонаж має висміювати? Зі сторони виглядало як висміювання трансгендерних людей. 

Якщо ви про М'ю, то це - явище прогресивних теоретиків і кураторів сучасного мистецтва, для яких трансгендерність - це всього лише модний елемент їх ідеології. Ще один вид інформаційного шуму, який має таке ж відношення до трансгендерності, як сексистські ремарки до маскулінності. Метою було не висміювання конкретно трансгендерних людей, а висвічування альтернативного прошарку населення. 

Дякуємо за відгук!

Можливо, діалоги відчувалися надто нішевими та затягнутими (вони не викликали емоцій чи глибшого розуміння сетингу, а їх при цьому було багато)

У цитованому реченні малося на увазі, що співчуття могло бути (або ні, залежить від гравця) перед цією сценою, але на ній розвіювалося.

Щодо відсутності рефлексії Бджоли: першочергово ми не розглянули цей варіант тільки тому, що нам здавалося, що для дорослого читача/гравця (а)моральність дій Павука - це сама собою зрозуміла річ, яка не вимагає додаткових пояснень.

Дуже мила і гарно зроблена гра, на мить повернула мене в дитинство. Однозначно одна з улюблених ігор цього джему

Гра приколола, особливо на початку. Окремо дякую за веб-версію, хоча вона в мене й трохи "фрізила", але працювала задовільно. 

УВАГА ДЛЯ ГРАВЦІВ! Знизу спойлери.

Дякуємо за критичний відгук.

Що транслює нам ця сцена і який урок ми можемо зробити виходячи з неї – муха винна, що вона сама прийшла до павука, бо вона тупа "хвойда" за що отримала покарання у вигляді смерті.

Це досить викривлене сприйняття цієї сцени. Варто згадати, що в ній як таких "позитивних" чи "справедливих" персонажів з самого початку не було.

По-перше, Муха не сама прийшла до Павука, а була зманіпульована брехнею Бджоли у сцені перед цим, коли Бджола маніпулює нею, кажучи про сукню як про подарунок саме від Павука, а не від галереї, а потім ще не кажучи простою мовою про його наміри, а завуальовуючи їх і скеровуючи думки Мухи в сторону зухвалої нерозважливої легковажності. 

У вашому реченні неначе не вистачає слова "справедливого" покарання, але в цій ситуації нічого справедливого й виправданого немає. Павук з самого початку висвітлюється як негативний персонаж, який може (або ні) викликати певне співчуття до себе, яке в цій же сцені розвіюється. І так, він робить жахливі речі (не вперше за гру) і Бджола не прихильна до цього. Єдине, що вона може зробити, це вибирати рішення, які вигідніші для неї в цій ситуації, які можуть не відображати її реального світогляду. 

Бджола теж отримує "покарання" у вигляді смерті, якщо двічі намагається чинити опір – тому що боротися за своє життя бездумно нераціонально, потрібно завмерти чи терпіти.

А оці розмови про" нестримне бажання", "інстинкти" між бджолою та павуком – ще одна алюзія, якою чоловіки-насильники виправдовують свою поведінку стосовно жертви, начебто знімаючи з себе відповідальність за рефлекси власного тіла перекладаючи відповідальність на природу. 

Ба більше, бджола має під примусом привести старому павуку-збоченцю Королеву, що робить її розумові здібності не більшими від мухи. У котрий раз транслюючи ідею, що жінки тупі й довірливі істоти, за що мають бути покараними хитрішими істотами.

Конкретно у цьому проходженні, так, вона примушена це зробити, оскільки це проходження з задоволенням інтересів Павука, але є альтернативний шлях - задоволення інтересів Мухи. Інформація про те, як вийти на нього, знаходиться у файлі README. Думаю, що Вам цікаво було б прочитати його, враховуючи Ваш інтерес до гри вже зараз, також це б розширило перспективу на Королеву Мух як персонажа. 

Прикро, що склалося враження, неначе ми транслюємо ідеї тупості, наївності чи довірливості жінок, оскільки це було б відгризанням свого ж хвоста більшою частиною команди. 

Тепер інформація про README додана на сторінку джему, дякую, що написали про це, інакше б я не помітила^^

Дякуємо за відгук.

Думаю, Ви дійсно маєте рацію щодо попередження і тепер ми плануємо його додати в наступному патчі.

Стосовно гайду, то підказки щодо проходження гри до кінця двома різними шляхами знаходяться у файлі README, але я розумію, що його могли не помітити люди, які скачували гру безпосередньо з джемної сторінки, де про нього окремо не згадується. Питання скіпу й додаткових слотів збережень ми теж намагатимемося розв'язати у наступному патчі.

Ах, дякую, що пояснили. У мене дійсно міг випасти з голови цей білий шум, тепер усе зрозуміло

Зазвичай не люблю зворушливі історії, але ця прям змогла до мене чимось достукатися (мабуть, тому що я дійсно чимось люблю пенсіонерів і історії про них). Текст був дуже гарно написаний, витриманий візуальний стиль чудово доповнював історію, особливо сині відтінки, а анімації додали до цього нотку завершеності й задоволення.  Музика, хоч і була занадто ліричною для мене, ідеально пасувала до історії. Сам дід як персонаж досить реалістичний, але ну дуже вже ідеальний, хоча конкретно в цій новелі це можна пробачити. Єдине що - до гарного кінця дійти напрочуд просто, а перегравати після нього вже не хочеться, що зводить реграбельність до мінімуму (принаймні, я так відчуваю). 

Дуже якісно візуально зроблена демка, приємно грати в неї. Спочатку не до кінця зрозуміла, як працює інвентар, і теж був затуп з дзеркалом, але коли зрозуміла, грати стало просто й приємно. Сподіваюся колись побачити повний проєкт, удачі вам з цим

Неймовірно красивий візуальний стиль і UI, музика гарно підходить до тексту й не набридає. Не до кінця зрозуміло, навіщо є вибір вбрання і трохи шкода, що інших сюжетних виборів не було, але, враховуючи масштаб уже зробленої праці, це не страшно

Дуже милий візуальний стиль, але не до кінця було зрозуміло, чому Кристал не може просто залишити це серце в іншому місці і як загалом працює ця система з ним; і через що тут була розкрита тема джему

Literally 1984

Прикольна механіка, прикольний загальний стиль, все добре працює, персонажі досить реалістичні, музика в кінці трохи починає набридати. Найбільше мені сподобалося в цій грі те, що ми граємо за більш негативного персонажа, який, особисто в мене, викликав більше негативних емоцій і дратівливості спеціально, і це круто, бо це ознака впливу. 

Гарний візуальний наратив, прикольний стиль, загадка з дверима розв'язується досить легко, але білий екран в кінці без якогось напису типу "кінець" змусив мене дивитися на нього кілька хвилин, мабуть, після чого пішла дивитися проходження інших людей на ют, щоб зрозуміти, чи все так і має бути

Дякуємо за відгук! Дуже раді, що Вам сподобалося. Збереження плануємо трохи допрацювати вже після закінчення оцінювання, щоб грати було комфортніше. І дякуємо, що написали про баг з продовженням гри

Дякуємо за вдумливий відгук! Я планую після голосування випустити патч з виправленнями в тексті, додатковими слотами збереження, автозбереженнями і, тепер, думаю, можна було б додати пришвидшення бджоли при довгому рухові або на shift, оскільки локація досить велика і може навіть розширитися.

Гарна система з автосейвами, ми її теж плануємо додати вже після закінчення оцінювання.

Нарешті гра з геймплеєм

Окей, тепер більш зрозуміло. Для мене це виглядало так, що я прочитала всі архіви перед тим, як дійшла до дверей і записки, підказка здалася мені очевидною і я не бачила сенсу в тому, щоб перечитувати все з самого початку, тим більше звертаючи увагу на їх порядковий номер (взагалі не помітила), тому й відбувся цей затуп.

Цікава історія. Не думала, що вдасться з першого разу її пройти, але саме так трапилося, тому не було можливості перевірити, як працює перенесення в часі. Різна музика має різну гучність, а можливості регулювати її всередині гри немає, що трохи незручно.

Сам текст добре читається, трохи віддає Лемівщиною (для мене це плюс) і гарно інтерпретує тему джему.

Дякуємо за відгук!

Дуже приємна гра з унікальним лором і помірним темпом. Єдине, що здалося нелогічним тут, - це те, що код починався з останнього листа, але ні, не йшов справа наліво, а просто рандомно починався з останнього листа і йшов нормально зліва направо. Розмісти останній звіт на початок локації і більшість людей би набагато легше (логічніше) розв'язала цей пазл. 

Дуже дивно, що вам ще не залишили жодних коментарів, тож буду перша. 

Геймплейно й стилістично гра дуже відрізняється від інших, мені сподобалася основна механіка з нагріванням печі. Звуки гарно підібрані й загалом складається враження, що існує ще якийсь світ поза цим домом. Цей дім загалом має дуже дивне планування й створює враження лімінального простору, яке ще доповнюється тим, що дах всюди однаковий (це створює враження, що стелі взагалі немає). Кінець трохи раптовий, але очікуваний. Ну й класно, що Ви додали город, бесідку й туалет з сараєм, до яких, на жаль, не можна зайти. 

Цікавий сеттинг і гарна музика, але дійсно дуже різко закінчується і немає варіативності проходження цього відрізку гри.