спойлери!
для мене ця гра виявилась дуже особистою. 23 лютого 2022 року мені почало здаватися, що життя нарешті налагоджується, і що я знайшла в собі сили на академічний успіх. всю ніч, я дуже натхненно готувалась до тесту. звісно ж, всі ми знаємо, що сталось далі.
але, що цікаво, гра мене зачепила не цим. це, мабуть, перша новела, від якої я розплакалась, бо спогади про село та те, як там не рухається час, здалися дуже реалістичними та інтимними. також хочу відмітити розвиток персонажки за цей час. дуже складно за короткий діалог розкрити персонажа, та ще й, у якомусь сенсі, змінити його, але тут це вийшло. вдале поєднання думок про дружбу та нотаток від Софії.
описи під час флешбеку дуже сподобались, але в іншому здалось, що трохи не дотягує до цього ж рівня. насправді, частково це тому, що технічні штуки типа того, як працює ворд, достатньо тяжко художньо описати :D в іншому, знову ж, сподобалось, як написано.
музика мені здалось не дуже пасує, але сама робота зі звуком прикольна. я аж сама по-хорошому випала, коли Софія відійшла, і музика, так би мовити, з нею.
як я й говорила, тема для мене особиста, але в результаті, мені згадка про 24 лютого вбила вайб :/ от наче я повинна це була відчути, але мені це здалось просто шоковим елементом наприкінці. я вважаю, звісно, що це тема, про яку треба говорити, але чомусь це відчувалось як плот твіст у блокбастері замість логічного розвитку подій. можливо, замість того, я б або додала календар на бекграунді, або згадала це у тексті навпаки раніше, щоб увесь час була гнітюча атмосфера? не знаю, якщо чесно, я впевнена, це чисто моя особиста позиція, і більшість людей навпаки буде цим вражена.
візуал простенький, але емоції у Насті милі. імхо, було б краще вже все намалювати у такому випадку, але гра сама по собі сильна, тому мені це враження не псувало.
дякую за гру. сподіваюсь вас побачити ще.