Якась чорно біла гра. Ти або терпиш, або огризаєшся. Та й люди так дико себе не ведуть. Не знаю, може десь і ведуть, але сподіваюсь це не в Україні. Мені довелось побути колясом деякий час життя, після аварії, та я не пам'ятаю, щоб на мене хтось геть дивився косо. Все ж я не інвалід з народження, але всеодно, не варто виставляти наших людей якимись монстрами без емпатії. А якщо в грі перечисляються поодинокі випадки - це вже протиречить самій ідеї гри. Короче, написано гарно, але сенсу в цьому я не бачу, вибачте. Мене не вийде розчулити інвалідами.
Viewing post in Мова ненависті: До зірок jam comments
Я — сценаристка гри. Я — людина з інвалідністю з народження. Всі ситуації реальні. Так, вони не трапилися в один день. А чому Ви думаєте, що це суперечить ідеї гри? І це насправді круто, що за час тимчасового користування кріслом колісним Ви не зіткнулися з такими людьми і такими ситуаціями. А от я зіткнулася і розказала про них. Розказала явно не для того, аби когось розчулити.
А. Це трохи міняє справу. З одної сторони, я вам співчуваю і, чесно, в житті б не подумав, що такі ситуації можуть траплятися за межами художніх сценаріїв. Але з другої сторони мені, як кінцевому споживачу, в першу чергу має бути цікаво грати в гру, і потім вже я повинен задумуватись про те, з кого там що написано. Створенням ігор, в тому числі візуальних новелл, розробник повинен розважати гравців, а не грузити своїм негативним досвідом.
Стосовно ідеї гри, як її зрозумів я. Головний герой безхарактерний сам по собі, його характер визначається гравцем через вибори. З цього я зробив висновок, що основний посил гри, це показати ксенофобне суспільство.
Я не ставила цілі розважати. На джемі є інші ігри для цього. Ця гра — повчально-інформативна. А Ваша — філософсько-нігілістська, теж не весела, і це чудово. І ідею нашої гри Ви зрозуміли неправильно. Лука має характер, ще і який. Гравці лише визначають, наскільки він дозволяє тим чи іншим ситуаціям зламати його. У Луки також є мама і кращий друг Дмитро. Далеко не все його оточення — монстри без емпатії.
Ну, я проходив через "ні". Одного разу, на ситуації в маршрутці натиснув "так" і побачив, як Лука затерпів знущання, що відбило в мене бажання натискати щось, окрім "ні". І не зрозумійте мене неправильно, я не маю претензій через те, що тут інваліди. Я пройшов Katawa Shoujo на всі кінцівки. Але я з вами не згоден і вважаю, що навіть повчально-інформативні ігри повинні подаватись через розвагу. Інакше гравцям буде не цікаво. Гравці не будуть це грати. Це особливо важливо, коли ви вклали в гру якусь задумку, яка мала б змінити людей на краще. Але я не збираюсь з вами сперечатись. Я поважаю вашу позицію, хоч і вважаю її хибною
А я з Вами і не сперечалася. Хочете грати у розважальні ігри — будь ласка, грайте. Але це не до мене, не до нас. У нас інша (на Вашу думку — хибна, та насправді просто відмінна від Вашої) позиція. Ви знайдете ігри, що Вам сподобаються, навіть тут же, на джемі. А ми знайдемо гравців, що оцінять нашу ідею. Як кажуть італійці, gusti sono gusti (смаки є смаки. В тому сенсі, що у всіх вони різні, і не варто про них сперечатися). Гарного Вам вечора.
Дякую за ваш відгук, наші позиції дійсно можуть відрізнятися. Для мене ігри - один з різновидів мистецтва, і, на щастя чи на жаль, мистецтво може мати багато форм та функцій, не лише розважальну.
Але мене потішив один момент, ви сказали "в житті б не подумав, що такі ситуації можуть траплятися за межами художніх сценаріїв". Думаю, така думка була і є не лише у вас, а й у багатьох. І якщо хтось не знав, що дискриміновані групи стикаються з великою кількістю перешкод в житті, а завдяки нашій грі дізнається про це - гра вже виконала свою місію.
Бажаю вам успіхів, з повагою, Ліза.