От я і в житті така… не завжди відчуваю як себе поводити в комунікації з людьми, і навіть в іграх воно так, бо перший же мій фінал — падіння в обійми хапуна порожнечі з товаришем. :0
А взагалі…я зачудована візуалом, авторка стільки всього відмалювала, я спочатку подумала що це буде наче покадрова історія з дещицею тексту, а не віз. новела в класичному розумінні. Найбільше вразили образи дівчат з кафе, вони й самі такі комфортненькі, ще й усе в приємних відтінках зеленого. краса.
Текст… я навіть не знаю, всі дійові особи видавалися дійсно живими, радісними, збентеженими, сумними, в розпачі… авторка молодчина! взагалі, всі хто працювали над грою створили щось чуттєве і в цьому розумінні прекрасне.
Ідея з дзеркалом, як “осколками” життя файненька також, хоча без посібника на золоті фінали я вийти не змогла.