Офігеть-офігеть!
Спочатку скажу, що для мене це поки перша робота (з десятка прочитаних в рамках конкурсу), де я встигла поплакати.
Далі... цей рівень роботи з візуалом! Те, що відбувається на екрані, так креативно та різноманітно, що тільки от зараз зрозуміла, що новела, походу, була кінетична. Кольорове рішення, вибрана тематика та загальний рівень РІЛЕЙТУ навівають мені класичною японською джосей-мангою >...< Тільки тут ще з поправкою на рідні реалії, від чого рівень РІЛЕЙТУ просто захмарний. От таке відчуття, що у наших батьків є якийсь свій совіций словник (шкідливих) фразочок, як говорити з дітьми. Тому що інакше я не можу пояснити, чому мені мама говорила абсолютно те саме слово в слово, що і тут мама говорить героїні...
Дуже круто, якось цільно і завершено. І, до речі, дуже гарно доносить тему, що вийшло далеко не у всіх (хех).
Прекрасна новела. Люблю. ♥♥♥