Доброго вечора, ми з України!
Як людство ми прожили шлях де слово "чума" вимовлялося пошепки, бо було незнайомим і викликало загадковий інтерес;
- де словом "чума" рвали горло, щоб почули всі і тримали всіх в страх, бо всі вже знали що це таке;
- де слово "чума" вимовляли з сумом, провокуючи жахливі спогади, які дай бог лишилися в минулому;
- де слово "чума" промовлялося з ентузіазмом і наголосом на другий слог, бо означало неймовірні речі і захоплення.
До вашої новели підходять всі чотири етапи використання цього слова.
Це починається з загадковості і інтереси, бо ти бачиш арт, бачиш стиль, бачиш назву і дихання уповільнюється. Ти завмираєш, приглядаєшся і намагаєшся зрозуміти, що буде далі. Чи варто наблизитися, чи це буде становити небезпеку? Моє серце буде розбитим? Тут буде щось окрім арту, яким вже на етапі прев'ю хочеться обмазатися? Чорт, я вже занадто довго дивлюся, здається вона починає дивиться на мене у відповідь.
За ним приходить страх. Герой не пам'ятає нічого, але розуміє, що світ навколо і він сам зітканий із болю. Такого дуже гарного, поетичного, густого, концентрованого болю. Смерть це не етап життя, це буденність і страх, це щосекундна близькість, це твій найкращий друг, він завжди поруч. І постійно стає гірше, кожна мить надії, нове знайомство, нова локація радує, але ти знаєш, що це і мине.
Ти проходиш весь шлях і тебе накриває сум. Від спогадів про весь шлях, про знайомство, про циклічність локацій, подій і голосів. Голосів, що говорять всередині нас і поруч, від того що цих голосів стало ще на один менше. І тепер лишаються спогади, лишається голос в них, яких з кожним днем стає все тихішим, поки не перетворюється на просто слова, які звучать твоїм голосом.
На щастя стає легше. Ти розумієш, що в сумі є краса, якщо її шукати. Ці голоси настільки самобутні, окрім болю в них нескінченно багато надії, тепла і любові. Самопожертва в кожному кадрі і голосі, мені здається, я бачу самопожертву в кожній деталі, в кожному обличчі, в кольорах і словах. Яскравість і насиченість життям в кожному кадрі, люди і фони сяють від кількості емоцій, що розпирають їх і рвуться на волю. Це дійсно "Чума!", це одна з найкрасивіших новел, яку взагалі коли-небудь проходив.
З зауважень і моментів, які кинулися в око. Технічно, перше кинулося у вухо. Це постійний звук механізму, який з'явився на хвилині 15-й і нікуди до фіналу не зникав. Здогадуюся, що це про вайб міста, дух та шум, який завжди з тобою. Але для мене його було забагато і він скоріше відволікав ніж допомагав налаштувався на вайб. Це про циклічність, гучність і відсутність тиші. Про те, що незалежно ми під землею, над нею, всередині чи назовні, воно постійно гудить і не дає тобі подихати. Якби був якийсь інший гул, шум міста, розмови, тиша, просто тиша, на мою думку, було б цікавіше і більш насичено.
А от саме в око кинулося перенасичення словом "відсахується" та похідними до нього. Я нарахував разів з 5 і мені воно якось не дуже органічно так насичено виглядає. Краще було би пошукати синоніми, бо слово рідке і від того його повторне і кучне використання теж вибиває з історії. В усьому іншому вау, В А У, В! А! У!
P.S. Напишіть будь ласка наступного разу, щось позитивне, ви мені винні, я стара людина, розбите серце склеювати дуже дорого! Давайте якусь новелу про котиків і Сатану (дуже популярна тема), про ритуал нанесення масла на бутерброд вранці, про котиків ще раз можна написати. Ну типу майте бога в серці.