Гра точно не те, що я очікувала від неї по зображенню. Тут немов потік свідомості тече разом з філософією та різними цікавими думками автора. В цьому дійсно щось є, моментами я не могла зрозуміти деяких розмов Гравця і Пустоти, а деякі конкретно відсилали нас до сюжету, власне, лихого фембоя. Хоча лихим він мені не здався, скоріше загубленим та відчайдушним завдяки своїм спробам зліпити з себе самого те, чого ніколи не буде достатньо, а повертати назад запізно.
Стосовно графіки - те, що можна тикати не тільки червоні/сині/білі кружечки, а й просто знищувати ті на тлі прикольна взаємодія. Проте кольорові рішення подекуди виїдали очі: червоні літери на чорно-білому горошку, маленький горошок в меню попри існування великого рухливого на тлі. Правду кажучи, трохи голова починала боліти від постійного руху кружечків та дисонансу кольорів. Я б порадила чи робити меню нейтральним, чи давати тексту обводку, щоб він не зливався з текстбоксом.
Спрайт прикольний, спочатку я думала, що він рухається, коли ми натискаємо, але він просто сам залочений змінювати емоції. Музичний супровід теж мав певну особливість, як мені здалося, бо наче пришвидшувався з часом.
Враження залишилися змішаними, бо фінал так мені й не дав відповіді на усе висвітлене раніше. І чому герой (ми) говоримо з пустотою? Це сон чи відхід від анастезії після операції/експерименту?
Дякую за гру!