Перше, що тебе захоплює з першої ж секунди - це атмосфера, на яку працює, як візуал, так і текст з музикою. Тому це понукає тебе відкривати "полиці" пам'яті один за одним. І хоча ніякої інтриги нема, читається з цікавістю. Ця новела - замальовка. В когось вона відгукнеться, в когось ні. Але вона суто авторська рефлексія, тому суто суб'єктивна. Далеко не всі люблять твори-рефлексії.
С точки зору реалізації: так, вибір з однієї опції - збентежує, але це символізує акт "відкриття шафи пам'яті", тож задум можна зрозуміти. Текст треба ще вичитати.
Тож - це дуже непогана і цілісна робота, але остання сцена, як винагорода за проходження - цього, мабуть, замало. Трошки "інтриги" по ходу розповіді, більш різнопланова структура оповідання - і новела б заграла б ще більш яскравими барвами.
Дякуємо за працю!