Мені дуже зайшла ця новела, чесно. Вона якась максимально химерна, стрьомна, але при цьому дико цікава. Монолог цього маніячели чи бабайки (я так до кінця і не викупив хто це був) слухати було кайфово по-своєму. Те, як він розповідає про своє мистецтво, про минуле, про всю цю жесть з кров’ю і кишками, написано дуже творчо, прямо відчувається стиль.
І момент, коли те око, яке до цього десь блукало, раптом дивиться прямо на тебе під час зламу четвертої стіни, це взагалі топ. Реально пробирає.
Автор молодець, зроблено сильно.