Мені аж подих перехопило, коли ви в кінці кількома короткими слайдами перетворили новелу про турботу про себе (що не дуже мені відгукується саме по собі) на історію про купу втрачених можливостей і відкладених "на завтра" справ, яким вже, напевно, ніколи не судилося. Неочікувано життєво і сумно.