Коли запустив гру, то відчув смак. Ух, звуки, музичка і цей вступ. Бачиш чорний екран, чуєш кроки, але вже відчуваєш, щось зараз буде бомба. І так і є. Ну просто кайф, ось ця наче проста режисура відчинення, але як же воно працює. Ну і арт смакота.
Сюжетно мені сподобалося менше за Квіт, але-але там було більше слів! Більше постору до польоту. Якщо робити чесніше порівняння з іншою мікроновелою, а саме Відблиском, то ця краще.
Мені подобається вайб оцих хвілософських розмов, сам намагався написати щось подібне в Картинах Минулого, але тут не дуже релейтнувся з їхніми роздумами, якось не близько мені це. Тут наче чогось не вистачає, можливо, іскри. Іскри, яка б запалювала цю історію сильніше. Емоційного всплеску, як це було в Квіті, де ми катаємося на американських горках. Тут була просто рівна доріжка.