В яку залу пускають знедолених людей? Правильно… В ОБІДНУ.
Збираючись проходити гру я розуміла, що мене очікує щось красиве, але й водночас знала, ЯКОЮ буде ця історію (що не складно, якщо прочитати Сторінки кохання Тохи, Падіння в декаданс та Потяг)… так би мовити – передчуття стабільності.
Відкрила гру і була зачудована меню: ну це краса неймовірна… стилізація з цими «анімованими» метеликами на кніпках, підбір кольорів… винахідливе перемикання між завантаженнями і збереженнями… а в грі ще й вишуканий текстбокс. Краса неймовірна.
Персонажки теж гарненькі, сподобалася їхня емоційність і протиставлення кольорів у одязі, які заразом ніби відображають і характери: світла наївна Беатріс і загартована життям грізна Присцилла. Мати — статечна і водночас зверхня, прекрасно передана візуально…чоловіки – теж були.
Але як же прикро стало, що ви втратили потенціал нагадати про свої минулі ігри в кімнаті Беа, лишивши портретні рамки на стіні покоїв порожніми :(
За історію загалом можу сказати, що це була непогана розвага. Першим ділом вийшла на нейтральний фінал. Хоча мораль в хорошому, що рідня мудаки – імпонувала мені більше. Але у підсумку завершила шляхом Саске, де Ітачі лишив мене жити, поклавши ніж у руку 😮
За музику можу написати, що вона вже кілька днів у моєму плейлисті ЮМ в топах. Композитор молодець, кілька творів аж дужі запали в серденько по вайбу. Однак у самій грі інколи траплялося так, що музику з конкретним вайбом для конкретних сцен, де вона файно пасувала, не перемикали на наступних сценах з геть іншим вайбом. Дивинно, утім цікаво.
Тема джему смішно обіграна, повеселило.
Загалом… це був вайбовий досвід. Я б навіть сказала, в чомусь унікальний. Успіхів вам на конкурсі!