Проходити гру було важко, тексту не вистачає вичитки. Події відбуваються надто швидко й надто повільно водночас. Найперший вибір провокує зловісно-загадковий коментар Аліси, тому немає часу пройнятися тією солодкою атмосферою симулятору побачень — гравець одразу знає, до чого все йде, немає інтриги. Але під час прочитання я постійно запиналася через сумбурність і деяку нелогічність тексту, що створювало враження, ніби гра тягнеться надто довго.
Але я рішуче йшла до кінця, бо мене підкупили оформлення та ефекти. Ви чітко відтворили стиль романтичних візуальних романів нульових/початку десятих років: музика, кольори, інтерфейс — усе в яблучко. Сподобалося, як спрайти рухалися, наближалися/віддалялися, як на екрані з'являлися додаткові елементи, фон темнішав, з'являлися текстури багів. Повага художникові, бо від усмішки Аліси в мене справді пішли сироти по шкірі.
Але, хоч мені було цікаво, до чого все приведе, кінцівка мене спантеличила. Після того, як Аліса вистрілила в Ніну, гра зависла на чорному екрані. Можливо, це глюк. А якщо ні, я не зовсім зрозуміла, що ця кінцівка значить. Гра постійно підкреслює нереальність подій та персонажів — чому тоді смерть Ніни достатньо вагома, щоб зупиняти на ній історію?
Щодо Аліси: я зрозуміла, що її ментальний стан має бути зумовлений відчуттям відсутності контролю над власним життям, але її поведінка все одно здається невиправданою. Якщо на меті було шокувати гравця, цього можна було досягти інакше.
Я думаю, ця робота не вписується в короткий формат джему. Тут є цікаві ідеї, які по-справжньому розкриються тільки в багатогодинній грі. Якщо ви продовжите над нею працювати, впевнена, "Аліса, якої немає", буде чудовою!