Ну що тут можна сказати...
Вчора і позавчора на піку обговорень цієї новели, можна сказати кожен окремо зіткнувся зі своїм особистим "Літом Вероніки". І це певно є найголовніша заслуга цієї роботи, адже не важливо, якими шляхами, не важливо наскільки глибоко, але кожен читаючи новелу, чи читаючи про новелу пережили цю зустріч. Зустріч з "Дмитром" світлим чи темним і вийшли чи переможцями, чи програвшими.
І це найголовніше в мистецтві, на мою думку, адже воно просто "є", воно просто трапляється з тобою, як з автором, так і з читачем. А що з цим робити далі, вже твій особистий вибір, наскільки він взагалі може бути "твоїм" і наскільки ти його зробиш "своїм". Саме тому безглуздо ставити питання "Навіщо це взагалі було?".
"Темний Дмитро" є в кожному з нас. Не звертаючи увагу на стать, не звертаючи увагу на виховання, соціальний статус і тд. Ми всі жалюгідні, бридкі, примітивні, страшні, жорстокі тварини. І можна було б на цьому і зупинитись. Можна цього злякатись, втекти, закритись від цього. Затаврувати новелу різними образами та піти читати про країну сонячних зайчиків. Однак хоч ми й тварини, але ми не тільки вони. Ми щось ще.
Але це ще не дається нам безкоштовно, окрім того, наш темний Дмитро завжди чатує десь за поворотом, щоб зробити свій хід. Але як показує нам ця історія - темного Дмитра можна перемогти тільки у прямому зіткненні. Тільки прямо подивившись йому в очі, подивитись в очі як рівному. Тільки визнавши все те лайно що є в нас, весь той бруд, який онтологічно притаманний кожній "людині" у нас є шанс. Є шанс стати цим "чимось ще". Або просто втекти, удати що цього всього не існує і переконувати всіх, що твій великий палець на нозі насправді пік естетики природного мистецтва.
От тільки як показує емпіричний людський досвід, якщо в країні сонячних зайчиків щось іде не як задумано. Головний зайчик чи сонечко не бачить ніякої проблеми в тому, щоб підрізати комусь вушка і відірвати хвостик заради красивої картинки. Звичайно в процесі не прибираючи веселкову посмішку зі свого обличчя.
Це був чудовий соціальний експеримент! В новелі неймовірний саунд-дизайн (особливо сцена з вужем, де мухи на фоні неймовірно бридко дзижчать). Загалом чудова історія. Дякую за тезу про слабкість і вічна пошана.