Лінії, яких Моріан торкався, повільно і пестливо проходячись по ним пальцями, нагадали йому жилки листя очерету, на який приємно було подивитись у ставку за містом. Разом із зв’язками зап’ястя, сліди тонких порізів навіяли думку про струни арфи – пружні і тугі.
Подумки Моріан вже торкався їх губами, балансуючи між бажанням бути лагідним – бо кохав Калеба, і зробити йому боляче, бо саме це Калеб і любив.
Хотілося спробувати рани на смак, відчути тепло тіла, впитися зубами і залишити сліди – глибші, ніж слід було б.
