В мені максимально відгукуються всі описані вами почуття. Тому, що я пишу і перше, що відчуваю - це незадоволення собою та написаним. Лише згодом, з часом, я можу подивитися на текст зі сторони, відокремити його від себе і зрозуміти, що він не такий поганий, як я його собі малюю. Але в умовах джему в нас немає часу почекати день, щоб написане вляглося і доводиться перечитувати його відразу.
Гадаю, що багато ваших читачів цей депресивний фінал оцінять, особливо, якщо він в них теж щось зачепить. Головне, це передати емоції. Я теж боюся, що фінали, що я вигадала не всім сподобаються, тому що вони доволі жорстокі, як і реальність. Теж переймаюся, що десь слова пірнають у воду і губляться серед неї, хоча намагаюся писати максимально стисло, щоб вмістити хоча б половину того світу та характеру персонажів, що живуть в голові. Боюся, що це стиснення не дозволить всьому розкритися так, як я це собі уявляю. Ми автори й ми сповнені страхом за свої ідеї та те, як їх прийме світ. Це певно нормально.
Думка, яку я хотіла донести, це те що вашу роботу точно хтось оцінить, комусь вона сподобається. Не всім, звісно, як і моя. Але навіть оцінка інших людей, не говорить про її якість. Скоріше про попадання в чиїсь смаки. Сподіваюся, що з часом саме ви, полюбите свою історію найсильніше, тому що ви вклали в неї душу і вона є частинкою вас. Полюбити свій текст - це як полюбити та прийняти себе, а ви цього заслуговуєте)
Сподіваюся, що змогла вас підтримати й дуже дякую на вашу розповідь, вона сильно зачепила щось всередині мене, як можливо, й ваш фінал зачепить щось всередині інших. Буду із нетерпінням чекати на вашу новелу)